Політика xxi
Політика ХХІ
Нещодавно соціологічною групою «Рейтинг» було оприлюднено результати опитування серед жителів міст Західної України, в тому числі і Чернівців. Посеред низки запитань було питання про те, наскільки, на думку респондентів, політично активним є їхнє місто. Можна було б посперечатись щодо того, що саме мали на увазі столичні соціологи під формулюванням «політично активне». Але, тим не менше, суттєве відставання за даним показником не лише від Львова (майже вдвічі), але й від Івано-Франківська навряд чи можна вважати оптимістичним сигналом.
«O, свята простота!»
Звісно, виправдання цьому ми могли б шукати в історичних і культурних відмінностях між Чернівцями та переліченими вище містами. Чи в загальній тенденції зменшення рівня довіри до політичних процесів або ж у пасивності самих громадян. Проте, ключова причина того, що чернівчани вважають своє місто політично малоактивним полягає, на мою думку, якраз у самій політиці. Або, якщо бути більш точним, то у політиці в її вітчизняному вигляді. А якщо вже бути зовсім точним, то не так в політиці, як у тому, що сьогодні за неї видається. Підкилимні інтриги, змагання з популізму, засилля чорного піару, віртуальність і гламурність, штучно нав'язаний поділ на «свій-чужий». Ось чим здебільшого є політика в нашій державі сьогодні. За висловом блаженнішого Любомира Гузара, «наша певність у «своєму» чи навіть у собі, хитка й непевна, «чужий» — найпростіший спосіб відчути себе частиною якогось великого проекту. Саме так — проекту, а не спільноти, тому що проект безликий, а спільнота — це люди». З таким «успіхом» вітчизняна політика у її теперішньому вигляді поступово перетворюється на далеку від реальних потреб громадян монологічну діяльність закритої касти.
Громадянське суспільство: перезавантаження
Точніше навіть не так про громадянське суспільство, яке, направду, у нас сьогодні відсутнє або ж наявність якого імітується, а, швидше, про його паростки.
Попри алогічні спроби формування його згори, невдалий досвід функціонування громадських рад і явище «грантоїдства», є все ж підстави вважати, що склянка громадянського суспільства в Україні якщо не напівповна, то і не напівпорожня. В якості аргументів можна пригадати минулорічний «Мовний майдан» (на його початковому етапі), загальноукраїнську акцію на захист родини Павличенків, ініціативу «Потяг для людей» як реакцію громадськості на відміну низки потягів (у тому числі й «Чернівці-Ковель»), громадську ініціативу проти нелегальних гральних автоматів «Білий молот», більше відому як «Святошинські робінгуди» або ж свіжіший приклад зі спонтанним бойкотуванням мережі кав'ярень «Кофе Хауз». Ще одним симптомом того, що українці, нехай і хаотично, але все ж поступово позбуваються патерналістських настроїв, є ситуація зі столичним Гостинним двором, коли громадськість Києва продемонструвала свою готовність відстоювати власне місто та його архітектурну спадщину.
Така загальноукраїнська тенденція резонує зі загальносвітовою тенденцією громадянського пробудження. Використовуючи вислів Джона Кеннеді з його книги «Профілі мужності», громадяни все більше починають відчувати, що вони також «перебувають на посаді» і є господарями у власній державі. Червневі події в Туреччині навколо зведення торгово-розважального комплексу в парку Гезі у Стамбулі й цьогорічні вибори міських голів у Російській Федерації, на яких кандидати від громадськості Євгеній Ройзман і Алєксєй Навальний отримали чималу кількість голосів виборців в Єкатеринбурзі й Москві відповідно, є яскравим тому підтвердженням.
Не дивлячись на перманентні закиди щодо суспільної байдужості й аморфності, неможливо не помітити того, що хвиля громадянської активності докотилась і до Чернівців. Окрім уже згаданих акцій на підтримку родини Павличенків і «Потяг для людей», до яких долучилася чернівецька громадськість, сюди варто віднести й реакцію громади міста на ситуацію навколо ПАТ «ЕК Чернівціобленерго» та на реорганізацію комунальних книгарень. Крім того, протягом останнього часу в місті зародилося чимало нішевих громадських ініціатив. Це і громадська організація «Захист», серед напрямів діяльності якої є робота з дітьми та дітьми з обмеженими функціональними можливостями, відкрита платформа «Вуличний університет», яка сповідує принцип самоосвіти та кидає виклик освіті традиційній, а також ініціатива «Wade the Сrap», метою якої є привернути увагу до актуальних питань суспільства. Учасники «Wade the Сrap» вже встигли провести кілька успішних і креативних акцій, спрямованих на акцентування уваги на проблемах екології. Всі ці, начебто «малокаліберні» питання місцевого значення вітчизняні політичні сили помічають на своїх радарах вкрай рідко, надаючи перевагу тим проблемам, які здатні забезпечити більш швидкі електоральні та іміджеві дивіденди.
Коли третій не зайвий
Набуття «третім сектором», як ще часто називають громадянське суспільство, все більш чітких обрисів здатне у перспективі не лише докорінно перекроїти суспільно-політичну мапу, але й спровокувати розширення меж розуміння політики як такої. І будь-які спроби «осідлання» чи використання цього процесу з боку будь-кого у власних цілях апріорі приречені на поразку. Як і безперспективними та навіть згубними будуть спроби знищення цих паростків громадянського суспільства в Україні.
Натомість, іншої альтернативи, окрім як співпраці з ними, шукаючи та знаходячи спільні цілі, інтереси та точки дотику, для політичних сил сьогодні просто не існує. А ті з них, які зуміють налагодити реальну, а не вдавану, а також постійну, а не лише на час виборів кооперацію завжди будуть на крок попереду. Бо рано чи пізно потрібно буде повертати довіру до політики.
Бо політика може бути іншою. Не закритою сферою для обраних, де за лозунгами губляться сенси, а справою кожного, хто бажає змін. І не простором для взаємних звинувачень в анонімних коментарях, а цариною цивілізованого та відкритого діалогу. Зрештою, вона і має бути іншою. Політикою нової якості. Політикою ХХІ-го сторіччя.
Джерело: газета «Молодий Буковинець» від 10 жовтня 2013 р.
Нещодавно соціологічною групою «Рейтинг» було оприлюднено результати опитування серед жителів міст Західної України, в тому числі і Чернівців. Посеред низки запитань було питання про те, наскільки, на думку респондентів, політично активним є їхнє місто. Можна було б посперечатись щодо того, що саме мали на увазі столичні соціологи під формулюванням «політично активне». Але, тим не менше, суттєве відставання за даним показником не лише від Львова (майже вдвічі), але й від Івано-Франківська навряд чи можна вважати оптимістичним сигналом.
«O, свята простота!»
Звісно, виправдання цьому ми могли б шукати в історичних і культурних відмінностях між Чернівцями та переліченими вище містами. Чи в загальній тенденції зменшення рівня довіри до політичних процесів або ж у пасивності самих громадян. Проте, ключова причина того, що чернівчани вважають своє місто політично малоактивним полягає, на мою думку, якраз у самій політиці. Або, якщо бути більш точним, то у політиці в її вітчизняному вигляді. А якщо вже бути зовсім точним, то не так в політиці, як у тому, що сьогодні за неї видається. Підкилимні інтриги, змагання з популізму, засилля чорного піару, віртуальність і гламурність, штучно нав'язаний поділ на «свій-чужий». Ось чим здебільшого є політика в нашій державі сьогодні. За висловом блаженнішого Любомира Гузара, «наша певність у «своєму» чи навіть у собі, хитка й непевна, «чужий» — найпростіший спосіб відчути себе частиною якогось великого проекту. Саме так — проекту, а не спільноти, тому що проект безликий, а спільнота — це люди». З таким «успіхом» вітчизняна політика у її теперішньому вигляді поступово перетворюється на далеку від реальних потреб громадян монологічну діяльність закритої касти.
Громадянське суспільство: перезавантаження
Точніше навіть не так про громадянське суспільство, яке, направду, у нас сьогодні відсутнє або ж наявність якого імітується, а, швидше, про його паростки.
Попри алогічні спроби формування його згори, невдалий досвід функціонування громадських рад і явище «грантоїдства», є все ж підстави вважати, що склянка громадянського суспільства в Україні якщо не напівповна, то і не напівпорожня. В якості аргументів можна пригадати минулорічний «Мовний майдан» (на його початковому етапі), загальноукраїнську акцію на захист родини Павличенків, ініціативу «Потяг для людей» як реакцію громадськості на відміну низки потягів (у тому числі й «Чернівці-Ковель»), громадську ініціативу проти нелегальних гральних автоматів «Білий молот», більше відому як «Святошинські робінгуди» або ж свіжіший приклад зі спонтанним бойкотуванням мережі кав'ярень «Кофе Хауз». Ще одним симптомом того, що українці, нехай і хаотично, але все ж поступово позбуваються патерналістських настроїв, є ситуація зі столичним Гостинним двором, коли громадськість Києва продемонструвала свою готовність відстоювати власне місто та його архітектурну спадщину.
Така загальноукраїнська тенденція резонує зі загальносвітовою тенденцією громадянського пробудження. Використовуючи вислів Джона Кеннеді з його книги «Профілі мужності», громадяни все більше починають відчувати, що вони також «перебувають на посаді» і є господарями у власній державі. Червневі події в Туреччині навколо зведення торгово-розважального комплексу в парку Гезі у Стамбулі й цьогорічні вибори міських голів у Російській Федерації, на яких кандидати від громадськості Євгеній Ройзман і Алєксєй Навальний отримали чималу кількість голосів виборців в Єкатеринбурзі й Москві відповідно, є яскравим тому підтвердженням.
Не дивлячись на перманентні закиди щодо суспільної байдужості й аморфності, неможливо не помітити того, що хвиля громадянської активності докотилась і до Чернівців. Окрім уже згаданих акцій на підтримку родини Павличенків і «Потяг для людей», до яких долучилася чернівецька громадськість, сюди варто віднести й реакцію громади міста на ситуацію навколо ПАТ «ЕК Чернівціобленерго» та на реорганізацію комунальних книгарень. Крім того, протягом останнього часу в місті зародилося чимало нішевих громадських ініціатив. Це і громадська організація «Захист», серед напрямів діяльності якої є робота з дітьми та дітьми з обмеженими функціональними можливостями, відкрита платформа «Вуличний університет», яка сповідує принцип самоосвіти та кидає виклик освіті традиційній, а також ініціатива «Wade the Сrap», метою якої є привернути увагу до актуальних питань суспільства. Учасники «Wade the Сrap» вже встигли провести кілька успішних і креативних акцій, спрямованих на акцентування уваги на проблемах екології. Всі ці, начебто «малокаліберні» питання місцевого значення вітчизняні політичні сили помічають на своїх радарах вкрай рідко, надаючи перевагу тим проблемам, які здатні забезпечити більш швидкі електоральні та іміджеві дивіденди.
Коли третій не зайвий
Набуття «третім сектором», як ще часто називають громадянське суспільство, все більш чітких обрисів здатне у перспективі не лише докорінно перекроїти суспільно-політичну мапу, але й спровокувати розширення меж розуміння політики як такої. І будь-які спроби «осідлання» чи використання цього процесу з боку будь-кого у власних цілях апріорі приречені на поразку. Як і безперспективними та навіть згубними будуть спроби знищення цих паростків громадянського суспільства в Україні.
Натомість, іншої альтернативи, окрім як співпраці з ними, шукаючи та знаходячи спільні цілі, інтереси та точки дотику, для політичних сил сьогодні просто не існує. А ті з них, які зуміють налагодити реальну, а не вдавану, а також постійну, а не лише на час виборів кооперацію завжди будуть на крок попереду. Бо рано чи пізно потрібно буде повертати довіру до політики.
Бо політика може бути іншою. Не закритою сферою для обраних, де за лозунгами губляться сенси, а справою кожного, хто бажає змін. І не простором для взаємних звинувачень в анонімних коментарях, а цариною цивілізованого та відкритого діалогу. Зрештою, вона і має бути іншою. Політикою нової якості. Політикою ХХІ-го сторіччя.
Джерело: газета «Молодий Буковинець» від 10 жовтня 2013 р.
0 коментарів