Покоління y і країна u
Візьму на себе сміливість і скажу, що далеко не всі (у тому числі й я) знали про те, що світ сьогодні відзначає Міжнародний день молоді. Саме тому я і вирішив надрукувати кілька абзаців про тих, кого весь час гордо йменують «надією держави», але й яким, разом із тим, у цій самій державі часто не приділяють гідної уваги. Тобто про молодь.
Критикувати молоде покоління давно перетворилося на усталену норму. Свого часу ще навіть Сократ звинувачував її у «поганих манерах і відсутності поваги до старших». Сьогодні ж, з легкої руки політтехнологів, молодь розглядається як електорально пасивна, політично байдужа та й взагалі «малодисциплінована» група.
Попри це, події останніх років у світі змушують по-іншому звернути увагу на тих, кого старше покоління схильне недооцінювати. Саме молодь була рушійною силою під час подій у 2011 році, які отримали назву «Арабська весна». Більше того, ця ж молодь через два роки змогла ще раз організуватись і піднятись у Єгипті, побачивши, що змін, яких вона бажала, досягнуто не було. Чималу роль представники молодого покоління відіграли і під час руху Occupy Wall Street. А в останніх подіях в Туреччині найбільш чисельною віковою групою також була саме молодь.
Відтак, все частіше лунають думки про роль і місце в суспільно-політичних процесах представників покоління, народжених у 80-х і 90-х роках минулого сторіччя (т. зв. «Покоління Y»). Представники цього покоління відзначаються своїм обережним ставленням до політичних процесів, але, разом із тим, абсолютно некоректно вважати їх байдужими до суспільно-політичного життя. Так, вони неохоче вступають до політичних сил, але, попри це, бажають бути активно залученими до громадського життя. Тим не менше, політичні партії роблять величезну помилку, якщо вважають, що можуть ігнорувати представників Покоління Y, допоки ті нарешті не відчують власну суспільну відповідальність.
Чи відчують і коли відповідальність представники Покоління Y в Україні? Питання як ніколи на часі.
Разом із тим, ой як важко вимагати чогось у країні, де 9 з 10 молодих фахівців з вищою освітою замислюються про роботу за кордоном, а половина українських мігрантів – це молодь. Лише особисто у мене хороших друзів й однокласників добряче порозкидало по світу.
Представники покоління Yв Україні, за майже два тижні до 22-її річниці Незалежності нашої держави, перебувають на роздоріжжі. І їм не потрібні безкінечні мантри про їхню визначальну роль у державотворчих процесах чи томи державних програм. Все, що їм потрібно – це бути почутими та потрібними у власній країні. Поки що вони більше нагадують сплячих гігантів, проте коли ці гіганти ж прокинуться, то не рахуватись з ними буде неможливо...
P.S.: Дорогі «вкурсівці», мені приємно, що цей допис я першим публікую саме тут.
Бажаю Вам стати тими гігантами, які дійсно прокинулись!
Залишайтесь завжди молодими! Зі святом!
Критикувати молоде покоління давно перетворилося на усталену норму. Свого часу ще навіть Сократ звинувачував її у «поганих манерах і відсутності поваги до старших». Сьогодні ж, з легкої руки політтехнологів, молодь розглядається як електорально пасивна, політично байдужа та й взагалі «малодисциплінована» група.
Попри це, події останніх років у світі змушують по-іншому звернути увагу на тих, кого старше покоління схильне недооцінювати. Саме молодь була рушійною силою під час подій у 2011 році, які отримали назву «Арабська весна». Більше того, ця ж молодь через два роки змогла ще раз організуватись і піднятись у Єгипті, побачивши, що змін, яких вона бажала, досягнуто не було. Чималу роль представники молодого покоління відіграли і під час руху Occupy Wall Street. А в останніх подіях в Туреччині найбільш чисельною віковою групою також була саме молодь.
Відтак, все частіше лунають думки про роль і місце в суспільно-політичних процесах представників покоління, народжених у 80-х і 90-х роках минулого сторіччя (т. зв. «Покоління Y»). Представники цього покоління відзначаються своїм обережним ставленням до політичних процесів, але, разом із тим, абсолютно некоректно вважати їх байдужими до суспільно-політичного життя. Так, вони неохоче вступають до політичних сил, але, попри це, бажають бути активно залученими до громадського життя. Тим не менше, політичні партії роблять величезну помилку, якщо вважають, що можуть ігнорувати представників Покоління Y, допоки ті нарешті не відчують власну суспільну відповідальність.
Чи відчують і коли відповідальність представники Покоління Y в Україні? Питання як ніколи на часі.
Разом із тим, ой як важко вимагати чогось у країні, де 9 з 10 молодих фахівців з вищою освітою замислюються про роботу за кордоном, а половина українських мігрантів – це молодь. Лише особисто у мене хороших друзів й однокласників добряче порозкидало по світу.
Представники покоління Yв Україні, за майже два тижні до 22-її річниці Незалежності нашої держави, перебувають на роздоріжжі. І їм не потрібні безкінечні мантри про їхню визначальну роль у державотворчих процесах чи томи державних програм. Все, що їм потрібно – це бути почутими та потрібними у власній країні. Поки що вони більше нагадують сплячих гігантів, проте коли ці гіганти ж прокинуться, то не рахуватись з ними буде неможливо...
P.S.: Дорогі «вкурсівці», мені приємно, що цей допис я першим публікую саме тут.
Бажаю Вам стати тими гігантами, які дійсно прокинулись!
Залишайтесь завжди молодими! Зі святом!
0 коментарів