Мур у головах

Саме півстоліття тому, проти ночі на 13 серпня 1961 року, було споруджено Берлінський мур. Височенна споруда майже три десятки літ розділяла не лише Східну та Західну Німеччину, а й увесь світ на два конфронтуючі табори

 




 



Багато хто нині стверджує, що зведення муру було неминучим, адже щодня у післявоєнний час у пошуках кращої долі з Німецької Демократичної Республіки до Федеративної Республіки Німеччина вирушали тисячі східних німців. Понад те, вважається, що саме Берлінський мур багато в чому запобіг ІІІ світовій війні. За словами Еріха Хонекера, який очолював НДР тривалий час, мур був «найбільшим внеском Східної Німеччини у мирне співжиття». Водночас навіть його наявність не зупиняла східних німців, які прагнули опинитися по той бік кордону. Чимало відчайдушних спроб були невдалими, однак декому вдавалося досягти успіху. Зокрема, одним із найвідоміших є випадок, коли двом сім’ям із НДР на сконструйованій власноруч повітряній кулі вдалось перетнути кордон. ФРН особливо вабила східнонімецьку молодь, яка бачила невідповідність між тим, що розповідають батьки, і пропонованою мас-медіа картиною світу.

Берлінський мур майже три десятки років розділяв не лише Східну та Західну Німеччину, а й увесь світ на два конфронтуючі табори
Берлінський мур став символом не лише соціально-економічної, а й культурної та ментальної прірви між ФРН і НДР, яка з часом лише зростала. Східні та західні німці продовжували зневажливо називати один одного «оссі» та «вессі». Досі побутує думка, що навіть возз’єднання країни 3 жовтня 1990 року було значною мірою бюрократичним актом, аніж повноцінним кроком на шляху до об’єднання двох частин одного народу. Одні казали про Німеччину як «одну державу з двома суспільствами», інші – про «парадокс роз’єднання через возз’єднання». Попри те, що муру більше немає, а його частинки розібрані на сувеніри, що, за висловом російського поета Євґєнія Євтушенка, «зароблені шрамами», те, що називають «муром у головах», не зникло.

Символом НДР стало невибагливе авто «Трабант» або «Траббі», як його прозвали в народі
Райнер Курце у своєму вірші Die Mauer («Мур») 1990 року написав: 
Als Wir Sie schleiften, 
ahnten Wir nicht, wie hoch sie ist in uns;
Wir haben uns gew?hnt an ihren Horizont, 
und an die Windstille, 
in ihren Schatten warfen Wir aber keinen Schatten.
Nun stehen wie entbl?sst,
bar jeder Entschuldigung.

(Коли ми його зводили,
то не підозрювали, яким високим він є;
Ми звикли до його горизонту
та до його завітряної тиші,
в його тіні ми не кидали жодної тіні;
тепер стоїмо оголені, і від нас вимагається вибачення).
На сьогодні, згідно з опитуванням, близько 75% жителів Східної Німеччини досі відчувають себе якимось другим сортом, насамеред через те, що возз’єднання країни, на їхню думку, радше було наслідком сприятливих міжнародних обставин, аніж результатом їхніх зусиль. Поширеною залишається серед східних німців, переважно людей старшого віку, так звана остальгія, коли з особливим пієтетом згадуються тогочасні стабільність, передбачуваність і захищеність. Але чомусь радо забуваються факти переслідувань з боку таємної поліції Штазі, дефіцит продуктів і політична корупція. Дедалі зрозумілішим видається те, що пошук спільної ідентичності є справою не лише кількох урядів, а й кількох поколінь. І, вочевидь, лише коли до влади прийдуть політики, не обтяжені тягарем розколу, можна буде стверджувати, що другий мур – внутрішній – зруйновано. При цьому, важливо, щоби те саме «вибачення», про яке вів мову у своєму вірші Райнер Курце, пролунало по обидва боки муру.

Пам’ятник поділу та возз’єднання Німеччини споруджений на честь 39-ї річниці зведення Берлінського муру біля так званої точки Альфа
Водночас у Німеччині є всі передумови для того, щоби впевнено заявляти про те, що «мур у головах» наполовину зруйнований, аніж наполовину споруджений. Адже протягом останніх років спостерігається тенденція, коли німці ідентифікують себе як представники німецької нації, а не жителі Східної чи Західної Німеччини. Рівень життя у Східній Німеччині від часу возз’єднання покращився вдвічі швидше, ніж у старих землях, і тепер ці показники в обох частинах країни майже однакові. Крім того, протягом останніх 20 років відбувалося перемішування німецького населення, коли понад 800 тис. західних німців перебралось на схід, а близько 700 тис. східних – на захід країни. Щоправда, така мобільність нерідко призводить до суттєвого зменшення кількості жителів у багатьох східнонімецьких містах, як, наприклад, у місті Кемніц (відомий у минулому Карл-Маркс-Штадт). 

Соціальне житло у місті Ляйпціг як залишок на згадку від НДР
Важливим кроком на шляху до об’єднання німців було проведення чемпіонату світу з футболу 2006 року в країні, який засвідчив, що німці здатні бути гостинними та спільно вболівати за власну збірну. За словами журналіста, який народився у ФРН, Себастіана Румберга, одного з шести журналістів – ініціаторів акції «Шлях німецької єдності», якби хтось йому понад два десятки років тому сказав, що той подорожуватиме вільно своєю країною та зупинятиметься на ніч у східних німців, то він би в жодному разі не повірив. Сама акція, присвячена 20-річчю возз’єднання Німеччини, передбачала наявність двох команд, одна з яких вирушить зі східнонімецького міста Гьорліц, а друга – із західнонімецького Аахен. Подолавши шлях у понад 500 кілометрів кожна, команди мали зустрітися саме 3 жовтня, у день возз’єднання в так званій точці Альфа, де колись пролягав кордон між ФРН і НДР. Про результати своєї мандрівки вони розповідали на місцевому радіо та розмістили інформацію на своєму сайті einheitswandern.de. 

Попри часом різні погляди на минуле, німців завжди об?єднувала багата історія свого народу.
На передньому плані – уламки давнього поселення лицарів, на задньому – пам’ятник батькові німецької нації Вільгельму І
На думку директора німецько-українського будівельного центру Торальфа Вайзе, справжнім виявом солідарності німців варто вважати спільне подолання наслідків повені 2004 року, коли під загрозою опинилися безцінні скарби світового мистецтва галереї у Дрездені. Саме тоді, попри всі розбіжності, німці з Мюнхена, Кельна, Франкфурта й інших західнонімецьких міст сідали у свої автівки, брали необхідні інструменти та долали сотні кілометрів, щоби допомоги землякам зі Східної Німеччини захистити багатосотлітню культурну спадщину. У німців є навіть таке поняття, як Nachbarschafthilfe, тобто готовність завжди та за будь-яких умов допомогти сусіду, яке стало частиною їхнього способу життя. 
Коли зникають мури – з?являються мости. Німеччині, попри всі внутрішні непорозуміння та розбіжності, вдалося стати повноправним містком між Західною та Центральною Європою. Коли ж Україні судилося стати містком між Центральною та Східною Європою, залежить від висоти та міцності мурів у наших з вами головах.
 
Джерело: "Український тиждень"(http://ut.net.ua/World/29812)